ПОРАДИ

 

Мистецтво любити,

або Що потрібно дитині, щоб вона почувалася любимою

  Дитину можна порівняти з дзеркалом. Вона відбиває любов, а не починає любити першою. Якщо дітей обда­ровують любов'ю, вони її по­вертають. Якщо їм нічого не дають, їм нічого повертати.

  Потреба в любові і прий­нятті, тобто потрібності іншому, — одна з фунда­ментальних людських по­треб. ЇЇ задоволення — не­обхідна умова нормального розвитку дитини, основа її майбутньої самоповаги, по­чуття особистої гідності, впевненості у своїх силах.

  Від природи інстинктивно відчуваючи, як життєво не­обхідна їй любов батьків, будь-яка дитина постійно, всіма відомими їй способа­ми запитує у них: «Ви люби­те мене?» Вона запитує про це всією своєю поведінкою, іноді — словами. І в житті кожної дитини відповідь на це сакраментальне запитан­ня — абсолютно найважли­віша. Не отримуючи на ньо­го однозначної відповіді, дитина намагається добитися батьківської любові доступ­ними їй засобами. Вона може намагатися заслужити її беззаперечною слухняні­стю. Такі діти виростають залежними від оцінок інших людей, боязкими й нерішу­чими. Дитина може своєю поведінкою випробовувати батьківські почуття («А ось такого, поганого, все одно любите?»), вимагати уваги й любові батьків, а може й мститися, не отримуючи в достатній кількості ні того, ні іншого,

  У глибині душі ми може­мо відчувати палку любов до своєї дитини, але цього за­мало. Батьківська любов як почуття не повинна бути са­моціллю, самоцінністю. Вона має мало сенсу, якщо діти її не сприймають. Річ у тім, що дитина не вміє читати наших думок і почуттів, а те, що ми робимо, вона не завжди сприймає як вияв любові.

Що ж потрібно дітям, щоб вони почувалися любимими?

1. Безумовне прийняття.

  «Любов... усе покриває, всьому вірить, на все споді­вається, все переносить». Ці мудрі слова лежать в основі всіх взаємин, пов'язаних із любов'ю. Любити дитину бе­зумовно — значить любити її незалежно ні від чого. Не­залежно від її зовнішності, здібностей, достоїнств і не­доліків. Незалежно від того, чого ми очікуємо від неї в майбутньому, і, що найсклад­ніше, незалежно від того, як вона поводиться зараз. Що б не зробила ваша дитина неможна карати її позбавленням любові. «Ти мені подобаєшся, ти теж дорогий та­ким, яким ти є» — ці слова безцінні і для великого, і для маленького.

  Безумовно приймати — не значить балувати. Прий­мати дитину — це означає вірити в те, що від початку її наміри й прагнення добрі, це означає визнавати за нею право не помилку, але це не означає, що ми маємо зап­лющувати очі на погану по­ведінку дитини, яка потребує нашого виховання, керівниц­тва й дисципліни.

  Ви можете навіть серди­тися, гніватися й відкрито виявляти ці почуття стосов­но конкретних вчинків та поведінки дитини. Адже в дитячих вихідках є чимало неприємного й навіть брид­кого. Неприпустимо одне — виховуючи дитину, не мож­на використовувати як вплив свою любов, грати й маніпу­лювати любов'ю. Шукайте інших батогів та пряників! Батьківська любов — це те, чого дитина потребує без висування жодних умов. Вона має одержати любов просто так, даром. Хочете мати обдаровану дитину? — Обдаруйте її любов'ю.

2. Турбота й керівницт­во життям дитини.

Дитина приходить у світ безпорадною істотою, і тур­бота про неї — найнеобхідніша умова її виживання. Дорослішаючи, вона все менше потребує її й почи­нає потребувати само­стійності. Вчасно «відпусти­ти» — це теж турбота. Од­нак передчасне прагнення деяких батьків перекласти на плечі дитини вирішення непосильних поки що .для неї проблем («Чого ти скар­жишся?», «Розбирайся сам!», «Ти вже великий — мусиш Сам думати!») сприя­ють виникненню у дитини почуття залишеності, безпо­радності, непотрібності, са­мотності, слабкості. Вона по­чувається нелюбимою.

  Якщо у дитини «не вихо­дить»,  якщо вона «не знає, як...», якщо вона боїться — обов'язково допоможіть.

  Інтерес дорослого до життя дитини, участь у вирі­шенні складних для неї про­блем — важлива складова батьківської любові.

3. Схвалення незалеж­ності, автономії дитини.

  Допомога й турбота вик­ликає почуття взаємного за­доволення тоді, коли дитина сама її просить. Але турбо­ту вона може сприймати і як пригноблення, якщо поводи­тися з дитиною, як зі шмат­ком глини, з якого турботливі батьки ліплять свою мрію. Як настирливе втручання в своє  життя сприймає дитина і прагнення надто тривожних батьків застерегти її від най­менших неприємностей — «аби чогось не вийшло». Щоб дитина почувалася лю­бимою, необхідний певний баланс турботи й автономії, опіки і свободи. Їй необхідно відчувати не тільки тепло турботливих, готових прийти на допомогу рук, а й сприймати, що батьки поважають її незалежність, дають їй можливість вибору, визнають за нею право на помилку, заохочують її самостійність. Інакше кажучи, виявляють любов до тієї внутрішньої сутності, того внутрішнього «Я» в дитині, котре по суті й є людиною, до тієї унікаль­ної енергії чи активності, кот­ра одухотворює людину, ро­бить її індивідуальністю, відрізняє її від інших. До того в дитині, що, за великим ра­хунком, і потребує безумов­ної любові на .відміну від її вчинків, які ми маємо право оцінювати. Дитина тонко відчуває підміну і відрізняє справжню любов-турботу батьків до неї від їхньої за­непокоєності своєю особи­стою педагогічною діяльністю чи своїм особистим спо­коєм.

4. Пильна увага.

  Люблячі батьки прово­дять із дитиною багато часу. Однак для дитини важливо не кількість проведеного з нею часу, а те, як він прове­дений. Час, проведений із сином чи дочкою тільки за батьківським обов'язком, приносить мало радості обом. Особливо цінні й не­обхідні дитині хвилини пиль­ної уваги. Пильна увага озна­чає цілковиту зосередженість на дитині, їй необхідно почуватися важливою й значу­щою особистістю; вона хоче бути впевненою у своєму праві на неподільний, справжній інтерес, нерозпилену увагу й зацікавленість, турботливу зосередженість саме на ній, саме в цю хви­лину.

  Пильна увага дає дитині змогу відчути, що вона в очах своїх батьків найважли­віша людина в світі. «Я зовсім сам-на-сам зі своєю мамою (татом)», «Цієї хвили­ни я найголовніший на світі для своєї мами (тата)» — ось  що має відчувати дитина в цей момент, ось що є метою пильної уваги.

  Пильна увага потребує часу. Але погляньмо у вічі істині: добре виховання по­требує часу! Не отримуючи досить пильної уваги, дити­на відчуває занепокоєння й незахищеність, бо розуміє,  що все на світі важливіше за неї.

5. Вияв ніжних почуттів.

  Майже кожній дитині час від часу кортить дізнатися, як батьки до неї ставляться, от­римати словесне підтверд­ження того, що її люблять. Часом діти прямо запитують про це: «Ти мене любиш?» І самі охоче вигукують: «Ма­мочко, як я тебе люблю! Ти у мене най-най!» Діти здатні прямо говорити про свої по­чуття до нас і чекають від нас того ж. Не треба боятися вис­ловити свої добрі почуття, дитина має знати про них так само, як знає про ваше невдоволення нею. Несхвалення якось її вчинку. Прямий, щиросердний вияв почуття любові просто необхідний для повного емоційного розвитку дитини. Підтверджен­ня того, що її люблять, особ­ливо важливе для дитини в складні й відповідальні пер­іоди — якщо в її житті вини­кають або намічаються зміни, якщо вона хвора, якщо їй важко щось дається.

6.  Фізичний контакт.

  Часто вживані слова ма­ють властивість знецінювати­ся. Але є інший спосіб нена­в'язливо й природно повто­рювати дитині «Я люблю тебе». Це фізичний контакт.

  Не виключені «телячі ніжності». Але є й безліч інших способів дати зрозу­міти дитині, що вам приємно бути з нею поруч: легкі об­ійми, дружнє поплескування, потиск руки, ласкавий дотик, потріпування волосся, жарт­івлива боротьба тощо. Вони мають бути природними, умиротворювати дитину,  не бути демонстративними або надмірними, тривати доти й наскільки це приємно обом.

  У ранній період розвитку хлопчики потребують таких самих ніжних виявів любові, як і дівчатка. В міру доро­слішання потреба в обіймах і поцілунках у хлопчиків зменшується, але потреба у фізичному контакті зали­шається.

7. Зоровий контакт.

   Зоровий контакт — це головний засіб передавання дитині наших почуттів. Більшість людей не усвідом­лює, наскільки це могутній і вирішальний чинник. Люб­лячий погляд — одне з го­ловних джерел емоційного живлення для дітей. Відкри­тий, природний, доброзич­ливий погляд прямо в очі істотно важливий не лише для встановлення контакту з дитиною, а й для задоволен­ня її емоційних потреб. Чим частіше батьки дивляться на дитину, намагаючись вира­зити їй свою любов, тим  більше вона просякнута цією любов'ю. Очі батьків повинні постійно випромі­нювати ніжність і любов. Якщо батьки дивляться так на дитину тільки тоді, коли вона добре поводиться і вони можуть нею пишатися, дитина сприймає їхню лю­бов як обумовлену. Якщо  батьки використовують зо­ровий контакт тільки в нега­тивному ключі, дивлячись «виразно» в очі дитини, до­рікаючи, критикуючи, повча­ючи, закликаючи до поряд­ку, у дитини може сформу­ватися неправильне уявлен­ня про те, як батьки, на­справді ставляться до неї.

  Іще небезпечніше у виг­ляді покарання спеціально уникати дивитися в очі ди­тині. Це діє на неї гнітюче й спустошливо. І може стати­ся, що ці важкі хвилини вона не забуде ніколи в житті.

8. Дисципліна, керівниц­тво життям дитини.

  Мабуть це багатьох зди­вує, але дитина не менше від дорослих зацікавлена у встановлені певних правил поведінки й порядку. Це робить її життя більш зрозумілим і передбачуваним, створює відчуття безпеки. Діти інтуїтивно відчувають, що за батьківським «не можна» криється турбота про них. Якщо батьки знімають із себе обов'язки підтримувати по­рядок і дозволяють дитині те, чого не дозволяють своїм дітям інші батьки, вона може відчути, що їм до неї бай­дуже.

  Чому ж тоді стільки конфліктів із приводу дис­ципліни? Річ у тім, що на­справді діти повстають не проти самих правил, а проти того, якім ці правила підно­сять, проти силових, автори­тарних методів, якими часто користуються батьки.

  Дисципліни набагато лег­ше добитися, коли дитина відчуває, що її по-справж­ньому глибоко люблять. Ця впевненість дозволяє їй зми­ритися з керівною роллю батьків без ворожості й об­струкцій.

Як цього домогтися, ви тепер уже знаєте!

 

Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною

• Почнемо з того, що відмовимося розглядати ди­тину як об'єкт виховання. Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є. Поводитися з нею треба дбайливо, щоб вона розвивалася в згоді з самою собою. Для цього потрібно передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити свою ди­тину та все прекрасне в ній.

•  У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб виявляти себе, втілювати свої можливості в життя, їй потрібні визнання та підтримка близьких. Віра батьків в обдарованість дитини допомагає їй повірити в себе і виявити здібності.

• Дитина має бути упевненою в батьківській лю­бові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і до­сягнень.

•   Формула істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є».

•  Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи на­строю.

• Виробіть для себе правило не оцінювати нега­тивно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або непродуманий вчи­нок. Наприклад, замість «Ти дуже жадібний хлоп­чик» можна сказати «Мені шкода, що ти не поділився з сестрою іграшками».

• У спілкуванні з дитиною бажано використовува­ти не узагальнення: «Ти вічно кидаєш рюкзак де по­пало», а ситуативні зауваження: «Сьогодні твій рюк­зак лежить не на місці». Постійна мова формує образ «Я» дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а в тимчасовій — негативні вчинки.

•  Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Біль­шість дітей хворобливо ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, спри­ймаючи це як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з її поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.

• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприят­ливі умови для дитини, щоб вона сама могла домо­гтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе.

• Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реа­гуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конф­лікту з дитиною. Необхідно пам'ятати, що нерідко ди­тина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою — домогтись уваги дорослої людини. У цій си­туації дайте відчути, що більш ефективний спосіб при­вернути до себе вашу увагу — це добре поводитись.

• Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви пе­редаєте дитині своєю поведінкою, який приклад став­лення до людей, до життя ви їй показуєте.

Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: «Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?»

 

Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкування з батька­ми кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.

 

Тест

 «Яких принципів Ви дотримуєтесь у вихованні дітей?»

Чи можете Ви:

1.   У будь-який момент залишити свої справи і зайнятися дитиною?       '

2.   Порадитися з дитиною, незважа­ючи на її вік?

3.   Зізнатися дитині, що припустили­ся помилки у ставленні до неї?

4.   Вибачитися перед дитиною, якщо вчинили неправильно стосовно неї?

5.   Опанувати себе і зберігати спокій, навіть якщо вчинок дитини викли­кає обурення?

6.   Уявити себе у ролі дитини?

7.   Стати для дитини доброю феєю (добрим чарівником)?

8.   Розповісти дитині повчальний ви­падок зі свого дитинства, в яко­му Ви будете виглядати не якнай­краще?

9.   Завжди утримуватися від слів, які можуть образити дитину?

10. Пообіцяти виконати будь-яке ба­жання за гарну поведінку?

11. Знайти хоча б один день, коли дитина зможе робити, що захоче, і не втручатися, якщо навіть Вам здаватиметься, що це необхідно?

12. Не реагувати, якщо Ваша дитина вдарила чи штовхнула іншу, а та дала їй відсіч?

13. Встояти перед дитячими примха­ми і слізьми?

14. Поставити перед дитиною посиль­не для неї завдання і не допома­гати їй, навіть якщо бачите її не­вправність та невміння?

15. Подолати бажання віддати ди­тині все найкраще на шкоду ін­шим членам сім'ї?

Підрахуйте суму балів:

•   за кожну відповідь «так» ставте 2 бали;

•   за «можу, але не завжди» — 1 бал;

•   за «ні» — 0 балів.

21—30 балів.

   Дитина — найбільший скарб у Вашому житті. Ви прагнете не тільки зрозуміти дитину, а й пізнати її, ставитися до неї з повагою, до­тримуєтеся прогресивних принципів виховання і постійної лінії поведін­ки. Інакше кажучи, Ви дієте правиль­но та можете сподіватись на хороші результати.

11—20 балів.

  Дбати про дитину—для Вас найважливіше. Ви маєте здібності вихователя, але не завжди дієте послідовно і цілеспрямовано. Часом Ви надто суворі, а в інших випадках і занадто лагідні, окрім того, схильні до компромісів, які послаблюють виховний ефект. Вам необхідно серйоз­но подумати про свої методи вихо­вання дитини.

До 11 балів.

  У Вас серйозні пробле­ми з вихованням дитини. Вам бракує або знань, або ж бажання і прагнення зробити дитину особистістю, а мож­ливо, того та іншого. Радимо зверну­тись до фахівців за допомогою.